вівторок, 2 лютого 2016 р.

Чарівна стежина казок

Чарівна



стежина
казок

Казка – вітер, що роздмухує вогник дитя­чої думки й мови.
В. Сухомлинський



Не можна уявити дитинства без чарівних казок. Дитячі роки і казка нерозлучні, вони крокують пліч-о-пліч, змінюючись з роками. Підростає дитина і «підростають» казки, стають дорослішими, серйознішими,  примушують дитину дивитися на світ по-іншому, вчать відрізняти правду і неправду, добро і зло. Казка допомагає виховувати дітей, вчить малечу рости справедливими, чесними, добрими. І велике щастя, коли і в дорослому віці не зникає віра в казковий світ, віра в перемогу добра над злом.
Я також виростала в казковому світі, казкові герої завжди були моїми друзями. Ще в дитинстві я змінювала зміст казок, придумувала інший, щасливіший кінець. Фантастичний, казковий світ супроводжував мене протягом всього дитинства, залишається в моєму дорослому житті він і тепер.
Можливо, саме тому з перших років педагогічної праці намагаюся прищеплювати своїм вихованцям уміння бачити казку навколо себе, у повсякденному житті. Час від часу повертаюся до слів відомого педагога В.Сухомлинського «Казка є тим різцем, який відточує найтонші риси індивідуального мислення кожної дитини і в той же час відкриває дитячі серця назустріч один одному, створює витончені інтелектуальні взаємостосунки у дитячому колективі».
Працюючи з дітьми, щороку все більше переконуюсь, що саме з допомогою казки навколишній світ відкриває дитині свою неповторну красу, загадкову таємничість, примушує задуматись над незвичайністю рідної природи.
Холодний осінній день. Здавалося б, побачити якась красу, неповторність в природі в такий непривітний день неможливо. А все ж виходимо на прогулянку. І зачаровані зупиняємось майже на перших кроках.
Струнка берізка тремтить від вітру. На гілочці – один-єдиний жовтий листочок. І на наших очах, відірвавшись від гілочки, повільно, полохливо оглядаючись на всі сторони, опускається в калюжу. І вже зовсім не листочок, а відважний кораблик пливе серед бурхливих хвиль. Так на наших очах народжується нова казка. І кожна дитина по-різному сприймає цю неповторність природи, знаходить лише свої слова, якими намагається передати таємничість загадкової краси.
Зуміли помітити казку діти і зимового ранку. Під час однієї з прогулянок звернули особливу увагу на загадкову форму хмаринок, які пливли в холодному зимовому небі. Були тут і казкові, і фантастичні порівняння, а наступного дня діти принесли до класу свої малюнки і казки про хмаринки. І кожна дитина зуміла відтворити побачене диво у своїй творчості.
Дуже люблять діти українські народні казки, авторські казки. Після читання та обговорення дій казкових героїв обов'язково гуртом розмірковуємо, як можна було б змінити події казки. Так народжуються у нас «старі казки на новий лад».
Інсценізація казок – це захоплення не одного покоління дітей. Після читання новоскладеної казки гуртом підбираємо кандидатури дітей для виконання ролей, відшліфовуємо інтонацію, рухи.  Такі заняття з дітьми сприяють покращенню їх мови, її виразності, інтонації. Діти відчувають себе досить згуртованим колективом, стають впевненішими в собі, привчаються сміливіше тримати себе перед глядачами під час виступів, переконуються у власних уміннях гарно зіграти ролі, у своїх артистичних здібностях. Як правило, рідко яке свято проходить без наших вистав. Спільні турботи, хвилювання, радість від успішного виступу здружують дітей.
         Оживає у казці кожен листочок.
         Про щось шепоче краплинка дощу.
         І човникам тихим пливе пелюсточок,
         Сховавсь їжачок у зелену траву.
         Я створюю дітям країну казок.
         Відкриємо кілька її сторінок.

Немає коментарів:

Дописати коментар