Солом'яний бичок

Солом'яний  бичок

(інсценізація на новий лад)

Дійові особи:

Дід   

Баба      

Солом'яний бичок

Ведмідь 

Вовк

Лисиця

Заєць

Сонечко

Ніч

Баба.         От біда, так біда!

                   Гроші кінчились. Нема!

                   Жили ми з тобою, жили,

                   І нічого не нажили.

                   Ні корови, ні теляти,

                   Ні індички, ні курчати…

                   В нас нема ні молока,

                   Ані м’яса, ні яйця.

І нема за що купити.

                   Як же далі будем жити?!

Дід.            Не кричи на мене так,

                   Бо вже лопає в вухах!

                   Сам чогось би попоїв,

                   Крім капусти й буряків.

                   Що ж робить? Грошей нема.

                   Он лишень одна смола,

                   Та соломи скиртів три…

Баба.         Ой, не можу, замовчи!

                   Що мені твоя смола

                   Та солома? Сил нема.

                   Я тобі про молоко,

                   Ну а ти мені про що?

                   Про солому? Про смолу?

Дід.            Все, стара, усе. Мовчу!

Баба.         Ну до чого тут смола

                   Та солома та?... Хоча…

                   Якщо все обмізкувати,

                   З цього можна дещо мати…

                   Так-так-так… А чом би й ні?

                   Треба спробувать мені!

                   Гірш як є, не буде вже.

                   Гей, старий!

Дід.            Та що таке?

Баба.         Кажеш, є у нас смола?

                   Знаєш що? Давай бичка

                   Із соломи ти зроби,

                   Його гарно обсмоли.

Дід.            Та навіщо той бичок?

Баба.         Так, роби без балачок!

                   В тебе бабця не дурна!

                   Є на плечах голова.

Дід.            Та зроблю тобі бичка,

                   Із соломи третячка.

                   Будеш ти про нього дбати,

                   Та на мене менш кричати.

                   Ой, ліплю, ліплю бичка,

                   Із соломи третячка.

                   Ой, ліплю, ліплю малого,

                   Обсмолю його смолою.

                   Буде втіха моїй бабці,

                   Хай жене попастись вранці.

                   Ой, ліплю, ліплю бичка,

                   Із соломи третячка.

Бичок.       Я – бичок-третячок,

                   В мене із смоли бочок.

                   Та пусти! (Дід не пускає.) Чого вчепився?

Дід.            Може, ти мені наснився?

                   Ще не чув я, щоб бички

                   Розмовляли так, як ти.

                   Ще й солом’яні? Ну й диво!

Бичок.       Відчепися. (Виривається.) Надоїло.

                   Ну чого роззявив рота?

                   Відкривай мерщій ворота!

                   Бабу клич. Нехай мене

                   Швидше пастися веде.

                   Зголоднів я, що й казати!

Дід.            Бабо! Бабо! Вийди з хати!

                   Подивися! Дивина!

                   Ущипни мене, стара!

                            (Баба щипає.)

                   Ай!!! Не сон. Вже точно знаю.

                   Лиш хіба таке буває?

Баба.         Знаєш, діду, у наш час

                   Може статись все у нас.

                   Чи газет ти не читаєш?

                   Про прогрес не чув, не знаєш?

                   В них – багажник, в нас – мішок!

                   В них – комп’ютер, в нас – бичок.

                   Так! Ти рот не роззявляй!

                   Нас увечері чекай.

                            (Жене бичка на луг.)

                   Ти, бичку, отут пасися,

                   В ліс не йди, не заблудися!

                   Ну, пасись, пасись, бичку,

                   А я поки що посплю.

                            (Засинає на пеньку. Іде ведмідь.)

Ведмідь.    От біда — так біда.

                   Бік болить – вже сил нема.

                   Геть собаки обідрали,

                   Як із пасіки прогнали.

                   І поліз же, дурень я!

                   В мене ж пасіка своя!

                   Хтів ще більш розбагатіти,

                   Ну і дурень! Що ж робити?

                   Як оце тепер ходити?

                   З драним боком в лісі жити?

                   Засміють мене усі,

                   Навіть білки й горобці.

                   Чим би бік мій залатати?

                   О!!! Це що таке кудлате?

                   Ну й опудало! Ти хто?

                   І чого сюди прийшло?

Бичок. (В сторону)

                   Ну, мене він розізлив,

                   Краще б так не говорив!

                            (до ведмедя)

                   Я – Солом'яний бичок,

                   Дуже гарний третячок.

                   В соломі валявся,

                   У смолі купався.

Ведмідь.    Дай соломи ти мені,

                   Залатаю бік собі.

                            (Чіпляється лапами)

                   А-я-яй!!  Пусти мене,

                   Ой, не можу,  пристає!

                   Караул! Спасіть! Прилип!

Баба.         Діду! Йди ведмедя бить!

Дід.            А, голубчику, попався?

                   Дурень! Із бичком зв'язався!

                   Віддеру тебе.

                            (Віддирає звіра)

                   Пішли!

                   Не впирайсь, ведмедю, йди!  (тягне)

                   Ось і погріб темний мій,

                   Ну, залазь уже мерщій!

                            (Заштовхує  ведмедя в погріб)

                   Фу, насилочку упхав,

                   Ледве ляду не зламав.

                   Непоганий в нас улов.

                   Ну, сиди, а я пішов.

Баба.         Попасися ще, бичку,

                   А я ще собі посплю.

Вовк.         У-у! Я вовк! Голодний дуже,

                   Ще й подерте в мене пузо.

                   Називається, наївся,

                   Ледве пуза не лишився.

                   Ці собаки такі кляті!

                   О!!! А це що за кудлате?

                   Ще й пасеться воно, вроді!

                   Ну, опудало та й годі!

                   Гей! Ти що за дивина?

                   Ха-ха-ха! Ну й чортівня!

Бичок.       Я – Солом'яний бичок,

                   Дуже гарний третячок.

                   В соломі валявся,

                   У смолі купався.

Вовк.         О! Так в тебе є смола?

                   Дай, засмолю пузо я.

                            (Хапається лапами)

                   Ой! А що це? Ну я й влип!

                   Що ж теперечки робить?

                   Ей! Пусти мене! Спасіть!

                   Поможіть! Мерщій тягніть!

Баба.         Діду! Діду! Вовк прилип,

                   Іди швидше його бить!

                            (Прибігає дід)

Дід.            Що, вовчиську, теж попався?

                   Із бичком чого зв'язався?

                   Ну, гайда у погріб мій.

                   Та залазь уже мерщій! 

                   (Запихає вовка.)

                   Ну, оце вже в нас улов!

                   Та такий, що будь здоров!

Баба.         Молодчина ти, бичку,

                   Попасись ще на лужку.

                   (Баба засипає, йде лисичка.)

Лисиця.     Й що воно твориться в світі?

                   Ну, ніяк не зрозуміти.

                   Я собі оце гуляла,

                   Ну нікого ж не чіпала.

                   У курник лиш заглянула,

                   Лише курку потягнула

                   Та до себе хтіла взяти.

                   В мене своїх небагато.

                   Ну і що тут є такого?

                    Що зробила я страшного?

                   А ті пси як налетіли,

                   Ледь мене саму не з’їли!

                   Он! Вкусили за хвоста!

                            (Бачить бичка)

                   О!!! А це що? Ха-ха-ха!

                   Ой, не можу! Зараз вмру.

                   Ой, від сміху пропаду!

                   Не стрічала ще такого!

Бичок.       Ну, і що тут є смішного?

                   Дивись – лопнеш! Я –  бичок!

                   Он солом'яний бочок,

                   А отут ще  є й смола!

Лисиця.     От так диво! Ха-ха-ха!

                   Ну і насмішив мене…

                   Знаєш, діло в мене є.

                   Бачиш: дірка у хвості.

                   Дай засмолю я її.

                   Ну ж бо, швидко йди сюди!

                   (Чіпляється, прилипає.)

Бичок.       А! Спіймалась?

Лисиця.     Ой! Пусти!

Бичок.       А ти спробуй, відчепися.

                   (Лисиця пробує відірватися.)

                   Що, не можеш? Та не рвися!

                   Ти із мене реготала

                   І сама в біду попала.

Лисиця.     Ах липучка ти! Пусти!

Баба.         Діду! Лиску забери!

Дід.            Що, лисичко, й ти попалась?

                   Із бичком чого зв’язалась?

                  (Дід тягне в погріб.)

                   Запихайся в погріб мій!

Лисиця.     Можна й легше!

Дід.            Лізь мерщій!

                            (Кричить в погріб.)

                   Тільки ж ви отам дивіться!

                   Та не бийтесь, не гризіться!

         (Вискакує заєць з гітарою.  )

Заєць.        (співає)                   

                   Розбійник я лісний,

                   Хоч кажуть, що косий.

                   Я— заєць, я— господар

                   Тут у лісі.

                   Мене бояться всі

                   Ведмеді й горобці,

                   І навіть вовк, як я іду,

                   Не дише.

                            Я – заєць не простий,

                            Розбійник я лісний,

                            Кинджал і пістолет

                            При собі маю.

                            Зі мною не жартуй,

                            Мене завжди частуй,

                            Бо всіх у лісі

                            Я завжди лякаю.

                            Та-та-та-та-та-та

                            О!!! Що за чортівня?  (Обходить кругом.)

                                     ***

                   Ти хто? І як з’явився тут у лісі?

                   Чом вилупив баньки?

                   Геть звідси!  (Б’є  одною лапою.)

                   Ей, пусти!

Не знаєш зовсім ти,

                   Як заєць б'ється!

Як дам іще!   ( Б’є другою лапою.)

Ой! Я прилип, здається…

Баба.         Гей, діду! Йди сюди,

                   Ще й цього забери!

                            (Приходить дід.)

Дід.            Що, розбійнику, попався?

                   Дострибався? Догарлався?

                   Теж у погріб! Ну, мерщій! 

                            (Тягне)

Заєць.        Ні, не смій!

Дід.            Я дам: «Не смій!»

          (Дід запихає зайця в погріб, баба приводить бичка).

Баба.         Що ж, бичку, іди в хлівець.

                   Ти в нас справжній молодець!

         (Дід сідає біля погрібця, точить ніж)

Дід.            Вжик-вжик!

Ведмідь.    Нащо точиш ніж?

Дід.            Вжик-вжик!

Ведмідь.    Змилуйся, не ріж!

                   Відпусти мене, прошу!

Ведмідь.    Змилуйся, не ріж!

                   Відпусти мене, прошу!

                   А я меду принесу!

Дід.            Меду? Де ж його візьмеш?

                   Може, ти його вкрадеш?

Ведмідь.    Бог з тобою, не вкраду!

                   Від собак я пропаду.

                   В мене пасіка своя.

                   Більш не буду красти я.

                   Меду принесу я свого

                   Дуже-дуже запашного.

                   Відпусти!

Дід.            Гаразд, іди!

                   Тільки більше не кради!

         (Ведмідь тікає, дід продовжує точити ніж.)

Дід.            Вжик-вжик.

Вовк.         Нащо точиш ніж?

Дід.            Вжик-вжик.

Вовк.         Змилуйся, не ріж!

                   Відпусти мене, молю,

                   Я… овечок прижену.

Дід.            Крадені мені не підуть.

Вовк.         Та побійся бога, діду!

                   Які крадені? Мої!

Дід.            Правду кажеш?

Вовк.         Вір мені!

Дід.            Ну, гаразд, гаразд, іди!

                   Тільки більше не кради.

         (Вовк іде, дід продовжує точити ніж.)

Дід.            Вжик-вжик!

Лисиця.     Нащо точиш ніж?

Дід.            Вжик-вжик!

Лисиця.     Змилуйся, не ріж!

                   Відпусти мене, прошу!

                   Курку й гуску принесу.

Дід.            Крадені?

Лисиця.     Свої! Клянуся!

                   Відпусти мене, дідусю!

Дід.            Ну гаразд уже, іди,

                   Тільки більше не кради.

(Лисиця тікає, дід продовжує точити ніж.)

Дід.            Вжик-вжик!

Заєць.        Це хтось точить ніж?

Дід.            Вжик-вжик!

Заєць.        Ой-йо-йой! Не ріж!

                   Та за що ж мене такого

                   І розумного, й косого?

Дід.            Ти у лісі всіх лякав,

                   Пістолетом скрізь махав.

Заєць.        Діду! Більш не повториться.

                   Віриш? Може, побожиться?

Дід.            Вірю, вірю, не тремти!

                   Та іди уже, іди!

Ніч.            Я— Нічка, темна Нічка,

                   Я справжня чарівничка.

                   Торкнусь усіх рукою

                   Вечірньою порою.

                   Затихне все відразу,

                   У сон порине зразу.

                   Усі лягайте спати,

                   Щоб силоньки набрати,

                   А я про вас подбаю,

                   Бо сни хороші маю,

                   Щоб новий день зустріли

                   І все зробить зуміли.

Дід.            Ну, бабусю, пішли спати,

                   Вранці нам гостей стрічати.

Сонечко.   Я— Сонечко, я— Сонечко,

                   Вже дивлюсь у віконечко.

                   Я так раненько встало

                   І личенько вмивало.

                   Я місяць підмінило,

                   Про ранок сповістило.

                   Вставайте, прокидайтесь,

                   Швиденько усміхайтесь!

                   Вже новий день настав

                   Лиш для хороших справ.

                            (Виходить ведмідь з бочкою меду.)

Ведмідь.    Гуп! Гуп! Діду, відчиняй!

                   Та гостинець ось тримай.

                   Ось медок домашній мій.

                   Ну, пішов…

Дід.            Мишку, постій!

В хату йди.

Ведмідь.    Та ні, не треба.

Дід.            Будем пити чай із медом.

                            (Пішли в хату.)

Вовк.         Гуп! Гуп! Діду, відчини

                   Та овець у хлів жени!

                   Всі з моєї лиш отари,

                   Жирні всі і дуже гарні.

                   Ну, піду. Привіт усім.

Баба.         Ану, вовчику, постій!

Вовк.         Що, знов в погріб?

Баба.         Ні, до хати.

                   Будеш в нас ти гостювати.

                            (Пішли в хату.)

Лисиця.     Стук-стук! Діду, відчини,

                   Курку й гуску забери.

                   Птиця з мого курника!

                   Будуть яйця… Ну, пока!..

Баба.         Лиско, лиско, постривай,

                   В нашу хату завітай.

                            (Пішли до хати.)

Заєць.                  Стук! Стук!

Дід.            Хто це ще до нас?

Заєць.        Відчиняй! Усе  гаразд!

                   Ось, бабусю, буряки

                   І морквина. Борщ вари.

                   Я уже не бешкетую,

                   На городі он працюю.

Баба.         Ну заходь тоді до нас,

                   Там зібрались всі якраз.

                            (Заєць зайшов до хати.)

Дід.            Ну, у тебе й голова!

                   Ну й додумалась, стара,

                   Щоб бичка оце зробити!

Баба.         Так, умію в світі жити.

                   Ото ж, слухай свою бабу,

                   Не одну ще дам пораду.

                   Та й ти, діду, ще нівроку!

                   Виконав таку роботу.

                   Просто справжній молодець!

                   Є у нас тепер овець,

                   Яйця є і є медок.

                            (Виходить бичок)

                   Допоміг нам наш бичок.

Дід.            Ну, а саме головне —

                   Друзів в нас багато є.

Всі.             Тут і казочці кінець,

                   А хто слухав — молодець!