Досвід роботи
Дати дітям радість праці,
радість успіху у навчанні,
збудити в їхніх серцях почуття гордості, власної гідності.
…Успіх у навчанні – єдине джерело внутрішніх сил дитини, які породжують
енергію для переборення труднощів, бажання вчитися.
В.О. Сухомлинський
В. Сухомлинський
зазначав, що головне завдання вчителя початкових класів полягає в тому, щоб
навчити дитину вчитися, сформувати інструмент, без якого вона стає невстигаючою,
нездібною. Цим інструментом, на думку педагога, є п’ять умінь:
ü
вміння спостерігати;
ü
вміння думати;
ü
висловлювати думку про те, що бачу,
роблю, думаю, спостерігаю;
ü
читати;
ü
писати.
Батьки впевнені, що
їхні діти вміють і будуть добре вчитися. Але, на жаль, це далеко не так, в чому
ми, вчителі, переконуємось з кожним роком все більше.
Я працюю вчителем
початкових класів 29 років. Протягом всіх цих років намагаюся знайти такі
методи роботи, завдяки яким учень не просто засвоював би навчальний матеріал, але
й навчився мислити, розуміти, самостійно робити висновки. Вважаю за необхідне
формувати в учнів уміння визначати мету
роботи, підбирати необхідні прийоми її виконання, визначити
послідовність уміння здійснювати контроль за ходом роботи.
У своїй роботі я
прагну створити урок, який ніби був би створений для кожної дитини
індивідуально.
На жаль, до школи
деякі діти мого теперішнього класу прийшли з явним недостатнім запасом знань,
обмеженою увагою, незрілістю мислення, недостатньою інтелектуальною
цілеспрямованістю, невмінням гратися.
У деяких дітей вдома
не було жодної дитячої книжечки, батьки не виписували ( і тепер не виписують) для них ніякої дитячої періодики.
Частина батьків навіть не намагалися хоч якось розвивати дитину, придбати для
неї хоча б якісь інтелектуальні та розвиваючі ігри. А пропозиція погратися з
дитиною викликала у них подив та
нерозуміння. Батьки жили за принципом: «підросте – порозумнішає». Перевиховати
дорослих людей зі стійкими поглядами виявилось не так просто, я б сказала,
майже неможливо. Ні мої лекції на батьківських зборах, ні зустрічі за круглим
столом, анкетування, індивідуальні розмови помітного результату не давали.
Після всіх моїх старань батьки ніби і намагались взяти під контроль навчання
дітей, приділяти їм більше уваги, але «вистачало» їх максимум на 3–4 дні.
Тому я зрозуміла, що
розраховувати на особливу підтримку і допомогу з боку батьків немає сенсу. Вся
надія лише на себе. Та ще на дітей.
Педагог-гуманіст В.О. Сухомлинський
особливу увагу звертав на специфіку роботи з дітьми, що мають низьку здатність
до навчання. «З такими дітьми треба працювати тонко, делікатно, з
індивідуальним підходом». Таких учнів В.О. Сухомлинський вважає
найтендітнішими, найніжнішими квітами в безмежно різноманітному квітнику
людства. Адже не їхня вина в тому, що вони прийшли до школи слабкими, з
недостатньо розвиненою здатністю до розумової праці.
Як подолати ці
труднощі? Яким чином процес навчання для учнів зробити не тільки цікавим, але й
насиченим?
Це завдання успішно можна
вирішити, застосовуючи диференційований підхід до навчання. Про його
доцільність говорили ще педагоги минулого. Так, більше трьох століть тому Я. А.
Коменський писав, що лише той наставник досягне успіху, який викладатиме
відповідно до ступеня сприймання. Великого значення диференційованому підходу
до навчання надавав великий український педагог К.Д. Ушинський, який
вказував на необхідність працювати на
уроці з учнями різного рівня знань. «Такий поділ класу на групи, із яких одна
сильніша другої, не тільки не шкідливий, але навіть корисний, якщо наставник
вміє працювати з однією групою сам, даючи іншим корисні самостійні вправи», –
писав педагог.
Вважаю, що проблема диференційованого підходу є актуальною і на
сьогодні. Знайомство
з методикою С.П. Логачевської у
мене відбулося на її авторських курсах. І ось уже більше 19 років я вивчаю її
досвід, а її методику диференційовано працювати з класом запроваджую на своїх
уроках.
У
своїй роботі на уроках використовую диференційований індивідуально-особистісний
підхід до учнів, форми і методи навчання пристосовую до здібностей кожного
вихованця, враховую готовність дитини до сприймання нового матеріалу, намагаюсь
забезпечити для кожного учня оптимальний характер пізнавальної діяльності на
різних етапах навчальної роботи.
Враховуючи
рівень всіх можливостей, застосовую на уроках різні прийоми організації
діяльності дітей:
— за ступенем складності;
— за ступенем самостійності (за мірою допомоги вчителя);
— за обсягом.
Застосування диференційованих
завдань передбачає утворення в класі тимчасових навчальних груп.
У
моєму класі створено три динамічні
групи.
Група довіри (А)
Діти,
які засвоюють матеріал досить швидко,
здатні відтворити засвоєне, можуть використовувати свої знання в
частково змінених ситуаціях. Для них розробляються завдання творчого характеру або більш складні у порівнянні із
завданнями, що є в підручнику.
Група контролю (Б)
Діти,
які засвоюють матеріал досить повільно, але здатні здебільшого відтворити
засвоєне. Для них пропонуються завдання репродуктивного характеру з мінімальною
допомогою вчителя.
Група особливого контролю (В)
Діти,
які дуже повільно й поверхово засвоюють зміст навчального матеріалу. Їм
пропонуються невеликі за обсягом завдання репродуктивного характеру, які
містять зразки для того чи іншого виду роботи, додаткові пояснення, описи
алгоритмів виконання завдання, допоміжні схеми, картки-підказки, малюнки тощо.
Групи
називаю по-різному, залежно від теми уроку. То до нас прилітають синички,
горобчики та снігурі, то вітер приносить блакитні хмаринки та веселі краплинки,
то ми у лісі назбирали горішків, грибочків
та ягідок … Карток із зображенням різних предметів, якими потім називаю групи,
у мене багато. Кожному учневі перед
уроком даю ту картку, яка відповідає назві певної групи. При цьому враховую
індивідуальні особливості учнів, тому що, наприклад, на уроці математики учень
може бути в першій групі, бо у нього природні математичні здібності, а на уроці
української мови – в другій або навіть у третій групі.
При
диференційованому процесі навчання можливий перехід учнів із однієї групи в
іншу.
Готуючись до уроків, я намагаюсь підбирати і використовувати якомога
більше методичних новинок, які дають мені змогу знайти «ключик» до кожної
дитячої душі. Я намагаюсь зробити навчання для моїх школярів цікавим,
повноцінним і результативним. На уроці діти
– не просто учні, а мої помічники, які допомагають мені цікаво провести
урок.
Заохочення, створення
яскравих наочно-образних уявлень, навчально-пізнавальна гра, створення ситуації
успіху, проблемної ситуації, спонукання до пошуку альтернативних рішень,
виконання творчих завдань, створення ситуації взаємодопомоги – це прийоми,
якими я користуюся на своїх уроках. Добираючи завдання до уроку, я завжди
пам’ятаю, що вони мають бути цікавими,
різноманітними, посильними.
Однак розумію, що
процес навчання – це не безперервна гра чи радість. Не все може бути цікавим у
навчанні. К.Д. Ушинський зауважував, що потрібно «привчити дитину робити
не тільки те, що її цікавить, а й те, що не цікавить, робити заради приємності
виконати свій обов’язок».
Поряд з диференціацією застосовую такий метод, як групова форма роботи.
Вважаю його ефективним, так як групова співпраця має свої переваги, а саме:
ü
діти вчаться співпрацювати (слухати,
давати поради, висловлювати у межі групи свою думку, досягати згоди);
ü
покращується мікроклімат у класі (однокласники допомагають один
одному, довіряють);
ü
учні вчаться аналізувати
взаємозв’язки між явищами, шукають альтернативне вирішення проблемної ситуації;
При вивченні теми «Скільки буває вітрів» (урок читання 3 кл.) учням було
запропоновано скласти сенкан:
І групі (про добрий вітер)
та ІІ групі ( про злий вітер).
Наведу приклади складених сенканів:
І
група
|
ІІ група
|
Вітер.
ü Легенький, ніжний.
ü Повіває, прохолоджує, пестить.
ü Робить багато хороших справ.
Вітерець.
|
Вітер.
ü Холодний, навіжений.
ü Руйнує, ламає, знищує.
ü Наганяє на всіх жах.
Шквал.
|
З метою запобігання
конфліктів, суперечок постійно контролюю роботу дітей у групі. Інколи, коли
бачу, що група затрудняється виконати те чи інше завдання, ставлю навідні питання,
даю поради. Учні самі обирають спікера у своїй групі. Але щоб заохотити дітей,
підтримати їхній інтерес, завжди відзначаю не тільки тих, хто був
найактивнішим, а й тих, хто старанно працював, навіть не знайшов, але намагався знайти відповідь на запитання.
Дисципліна – це завжди добре, але часто під час уроку допускаю пряме
спілкування між дітьми, дозволяю перемовлятися, обмінюватись думками.
З метою підтримки
постійної уваги учнів на уроці, надаю великого значення зміні видів діяльності.
Використовую ще й такі форми роботи як:
ü
індивідуальні завдання (картки,
схеми і т.д.);
ü
робота в парах («Обличчя до
обличчя», «Один – удвох – усі разом»);
ü
інтерактивні ігри («Рольова гра»,
«Мозковий штурм», «Карусель», «Мікрофон», «Передбачення»);
ü
стратегії, які значною мірою
стимулюють розвиток інтелектуально-творчих здібностей дітей (шаради, вікторини,
кросворди, творчі завдання та ін.);
ü
нестандартні форми уроків (урок-гра,
урок-змагання, урок-свято, урок-подорож та ін.);
ü
впроваджую технології навчання у дискусії
(метод «Прес», «Обери позицію»), що дає можливість учням висловити свою думку з
даної проблеми стисло, за конкретною схемою.
Щоб уміти знаходити певні аргументи, розбиратися у власних думках,
уміти їх сформулювати, використовую в методиці своєї роботи метод «Доведи».
Адже уроки читання посідають чи не головне місце у навчанні. В.Сухомлинський
зазначав: «Книга – це віконце у світ». Читаючи, діти збагачують словниковий
запас, вчаться відчувати красу, біль і тривогу, радість і щастя. У них з’являється
уміння співпереживати, виникають роздуми: «Як би я вчинив на місці героя?».
Саме метод «Доведи» і допомагає учневі висловити і довести власну думку про
твір, оцінку вчинків героїв.
У своїй роботі
приділяю велику увагу культурі мови, вимагаю від учнів говорити ясно, чітко,
стримано. Адже за занадто швидкою мовою важко стежити, за дуже повільною – не
вистачає часу. На жаль, діти приходять до школи з малим запасом слів, з
вживанням під час розмови «слів-паразитів», у деяких учнів виразно проявляються
мовні дефекти. Тому з перших днів навчання працюю над виразністю мови,
намагаюся домогтися, щоб кожне сказане слово, склад, навіть звук звучали ясно,
чітко.
Особливо у виробленні
чіткої, інтонаційної мови допомагає участь дітей у постановках вистав, коли
діти грають ролі казкових героїв. При цьому зникає сором’язливість, діти немов
перевтілюються в своїх героїв, імітують їх голоси.
Використання на уроках
проказування скоромовок у різному темпі (повільно, нормально, швидко, ще
швидше), чистомовок, складання казок за малюнком, за початком – все це далеко
не повний перелік завдань, які я використовую у своїй роботі.
З метою розвитку
оперативної пам’яті, пильності зору, уваги на уроках читання використовую такі
ігрові моменти:
ü
які слова заблукали;
ü
знайди помилку;
ü
склади слово з набору букв;
ü
знайди слово у слові;
ü
склади прислів’я із розсипанки і
т.д.
Ці вправи впливають на
формування навичок правильного, свідомого та виразного читання.
Подобаються учням і
такі вправи на вироблення навички швидкого читання, як «Бджілка». На слова
«бджілка у вулику» діти читають тихо, а коли звучать слова «бджілка вилетіла» –
читають голосно. Читання «хвилькою», «дощиком»,
«блискавкою» і т.д. сприяють покращенню техніки читання, примушують дітей готуватися до занять більш
старанно, щоб не осоромитись перед товаришами. Адже на таблиці «Я подорожую на …» видно, хто
читає добре, а кому ще потрібно попрацювати, щоб наздогнати товаришів.
На своїх уроках прагну впроваджувати ідеї гуманної педагогіки
Ш.О.Амонашвілі. Інколи досить
покласти руку на
плече дитині, по-доброму
пожартувати, і очі малюка засвітяться довірою, вірою в свої сили.
Часто пропоную учням
самим оцінити відповідь товариша. Вважаю, що це допомагає виховати у дітей
почуття радості за успіхи товаришів, доброзичливість. Ще не було такого випадку, щоб учень оцінив
відповідь гірше, ніж є насправді.
Для того, щоб виховати
у дітей духовні людські цінності, привчаю їх з першого року навчання бачити
красу у природі, уміти відрізнити добро від зла, формувати власну життєву
позицію. Намагаюся довести до свідомості своїх вихованців думку про те, що в
житті відбуваються чергування успіхів і
невдач, що потрібно знаходити шлях до подолання труднощів.
Для виховання у дітей комунікативності застосовую в своїй роботі вправи:
Ø Хвилинка бажань.
Діти бажають один
одному успішно виконати завдання, одержати гарну оцінку, радісно провести день
і т. д.
Ø Хвилинка роздуму: «Що нам сьогодні не потрібне в класі?»
Діти міркують, без
чого вони б хотіли обійтись: без поганих оцінок, без сварок, без зауважень …
З метою психологічної
налаштованості, уміння вести діалог, впроваджую в роботу такі вправи:
Ø Упіймай настрій.
На плакаті обличчя
дітей з різним виразом. Діти розмірковують, що означає той чи інший вираз, якій
погоді сприяє, від чого може поліпшитись настрій.
Ø Коли мені сумно і коли мені радісно.
У класі оформлена
виставка дитячих малюнків «Я малюю сум і радість», підібрана бібліотечка книг
цієї тематики. Діти розповідають про свою зустріч з добром чи злом, дають
поради один одному, що зробити, щоб зло обходило стороною всіх людей, змінюють
погані вчинки героїв на добрі, корисні.
При всій важливості завдань, що поставлені перед початковою школою, не
можна забувати про те, що ми маємо справу із людиною, яка переживає бурхливий
процес становлення нервової системи. «Навчання не повинно зводитись до
безперервного накопичення знань, до тренування пам’яті, до нікому не потрібного
зазубрювання. Навчання повинно стати часткою багатого духовного життя, яка б
сприяла розвитку дитини, збагаченню його розуму», – писав В.О. Сухомлинський.
Ці слова повинні стати девізом кожного вчителя, і початкової ланки насамперед.
Немає коментарів:
Дописати коментар