По щучому велінню

По щучому велінню

                             

Дійові особи:

Химка                            Фроська  

Омелько                        Панас 

Микита                          Щука

Перше відро                  Друге відро

Цар                                 Дочка царя

Риба                                Слуга

Піч                                   Перехожі

Химка.     Охо-хо! Що вже варити?

                  Вже нема зовсім пшона.

                  Солі треба край купити,

                  Та і борошна нема.

Фроська.   Охо-хо! У що вдягнутись?

                    Хустку геть побила міль.

                    Та й чобіт нема, щоб взутись,

                    А тобі пшоно та сіль.

Химка.     Подивіться лиш на неї!

                  Іч, розумниця яка!

Фроська.  Подивися ти на себе

                   Й прикуси-но язика!

Омеля.      От збудили! Ну й сороки!

                   Їсти є що?

Химка і Фроська.        Та нема!

Омелько.  Ну то ще полежу трохи,

                  Як нема, то і дарма!

   (Жінки повідвертались, надулись,   Заходять чоловіки.)

Панас.      Чим сьогодні годувати

                  Будуть нас у хаті цій?

Микита.    Заморились — не сказати.

                    Ну, давай мерщій на стіл!

Панас.       А ви, наче, посварились?

                   Щось надулись, як сичі!

Микита.    Чим же знов не поділились?

                   Химко, Фросько! Не мовчіть!

Химка.      Он нема пшона і солі.

Фроська.   І чобіт нових нема!

Химка.      Ні цибулі, ні квасолі!

Фроська.   Ні намиста, ні пальта!

Химка.      Борошно – і те скінчилось!

Фроська.   В хустці –  он  які дірки!

Панас.       Та тихіше! От вчепились!

Омелько.   Їсти є?

Всі.            Хоч ти мовчи!

Панас.      Так, Микито! Нам з тобою

                  Треба їхать на базар.

Химка.     Не забудь купити солі

                  І для чаю самовар!

Фроська.   Чоботи й нову кофтину!

Химка.      Сала, м’яса і пшона!

Фроська.   Не забудь же про хустину!

Омелько.   А мені?

Всі.             Тобі нема!

Омелько.   Ну нема, то ще полежу!

                    Але ні, боки болять.

                    Як нема чого поїсти –

                    Буду грати і співать!

(Бере в руки балалайку.)

          Бринди – тринди, балалайка

          Виграє собі весь час.

                    Є у мене брат Микита

                    Є у мене брат Панас.

                    А жінки у них крикливі –

                    Хоч світ за очі тікай!

                    Та такі вже вередливі…

Жінки.       Та замовкни!  Не співай!

Панас.       Ну, ми їдемо, бувайте!

Микита.    Не сваріться тут без нас!

Панас.       Нас з гостинцями чекайте!

Микита.    Запрягай коней, Панас!

                   (Виходять.)

Химка.     (Замітає.)

                  Бач! Замело всі стежини!

                  Не проїхать, не пройти!

Фроська.   (Хлипає.)

                    Ні намиста, ні хустини!

Химка.     (Протягує відра.)

                  Дров немає! І води!

Фроська.   Та ти що? Та я не можу!

                    Руки й ніженьки болять!

Химка.      Що ж робити?

Фроська.   ( Тихо.) Чуєш, може

                  Нам оце його послать?

Химка.      Гей, Омельку! Відра в руки

                   І по воду!  Ну, мерщій!

Омелько.   От іще, знайшла ти дурня!

Химка.       Тьфу! Прийдеться йти самій.

                    ( Пішла  з відрами.)

Фроська.   Гей, Омельку! Он – сокира.

                    Зараз дров піди врубай!

Омелько.   От іще! Це гнути спину!

Фроська.   Ну, ледащо! Постривай!

(Пішла.)

Омелько. (Грає.)

                  Тринди, тринди, балалайка

                  Виграє собі сама.

                  Хто назвав Омелька дурнем –

                  В того розуму нема.

Химка.( Ставить відра.) Все співаєш?

Омелько.   Та співаю! Що ж мені іще робить?

Фроська.   Я оце дрова рубаю.

                    Хіба можна так ось жить?

Химка.      Та й мені вже надоїло

                   Воду з річки аж таскать.

Омелько.   Та замовкніть! От крикухи!

                    Не даєте мені спать!

                             (Повертається на другий бік.)

Химка.      Що ж робити будем, Фросько?

Фроська.   А я знаю? Ти кажи!

Химка.       Як він зараз же не встане

                    І не принесе води,

То я візьму коромисло

          Та й огрію по спині!

Фроська.  А я патли геть всі чисто

                   Пообпатраю тоді.

                             (Бере балалайку, кривиться.)

                   А оцю ось я гидоту

                   Геть закину на смітник.

Химка.     Ану швидко за роботу,

                  Бо буде тобі гаплик!

Омелько.   Та встаю! Ото морока!

                    Балалайку дай сюди1

                    Розкричалися сороки!

                    Принесу я вам води! 

(Бере відра, виходить.)

                    Ось і річка. Завірюха.

                    Скоро вже настане ніч.

                    Відморозив я вже вуха!

                    Швидше б вилізти на піч!

          Зачерпну води та й спати.

                   (Черпає воду, кладе відра.)

                    Тільки ж як оце нести?

                    Такі відра й не підняти!

                             (Дивиться в воду.)

                    О, а це що?

Щука.        Ай!! Пусти!

Омелько.  Охо-хо! Оце так диво!

                   Хто сказав, що дурень я?

                   Ох і щука! Ну й красива!

                   Мабуть, жирна та смачна!

Щука.      Та, Омелю, я не жирна!

                  Подивись, самі кістки.

                  Краще ти мене, Омелю,

                  В ополонку відпусти!

Омелько.   Що я тобі – дурачина?

                    Ні! Омелько не такий!

Мої Химка та Фросина

          Юшку зварять хоч куди!

Щука.       Відпусти мене, рідненький,

                  Зроблю все, що схочеш ти.

                  Золотенький, дорогенький,

                  Дуже прошу, відпусти!

Омелько.   А не брешеш? Все, що хочу?

Щука.        Слово щуки. Вір мені.

                   Лиш згадай про мене, хлопче,

                   І скажи слова такі:

                   «Щуко, поможи мені,

                   Наяву, а не вві сні!».

Омелько.  (Задумливо запам’ятовує)

                  Щуко, поможи мені

                  Наяву, а не вві сні.

                            (Чухається)

                  Ну спасибі за науку.

                  Відпускаю! Та гляди,

                  Ти мені, спочатку, щуко,

                  Що умієш – покажи!

Щука.        Що бажаєш?

Омелько.   Хочу…   Хочу…

                    Що  ж придумати мені?

О! Нехай оці цеберки

          По снігу підуть самі!

Відра.    (Разом)

                    Доганяй, Омельку!

Омелько.   Диво! (До щуки) Не збрехала!

                    Ну, пливи! 

                    Дожену швиденько відра

                    Та й на піч – погріть боки.

         (Пісня відерець на мотив «Розпрягайте, хлопці, коні».)

Відерця.

                   Ми відерця, ми повненькі,

                   Холодненької води.

                   Ми підем собі швиденько,

                   Нас, Омельку, дожени!

Разом:       Відерця, раз, два, три, ідемо

                   Раз, два, три, бредемо,

                   Ми, повнісінькі води!

                           Відерця!

1 відерце.   Апчхи!

2 відерце.   Будь здоровий, брате мій чорнобровий!

Разом:        Нас, Омельку, дожени!

1 відерце.   Потім можеш знов поспати

                    І свої погріть боки.

                    Ми зайдем самі до хати

                    Бо ми відра – хоч куди!

Разом:        Відерця – раз, два, три, ідемо,

                    Раз, два, три, бредемо,

                    Ми повнісінькі води.

Відерця!

2 відерце.   Апчхи!

1 відерце.   Будь здоровий, брате мій чорнобровий!

Разом:        Нас, Омельку, дожени!.

                            (Ідуть до хати.)

Химка.      Свят! Свят! Свят!Спаси, помилуй!

Фроська.   Ой. Гріхи мої, гріхи!

Химка.      Що за чудо?

Фроська.   Що за диво?

Разом.        Боже, змилуйся! Прости!

                            (Відкрили роти.)

Омелько.   Фросько! Химко! Не горлайте!

                    Що, вам нічого робить?

                    Та роти позакривайте,

                    А то ґава залетить!

                            (До себе)

                    От замерз! Та й темно стало!

                    Ну й холодна буде ніч.

                    Саме більше диво в світі –

                    Це моя любима піч.

(Бере балалайку.)

         Тринди, тринди, балалайка!

                    Балалаєчка моя!

                    Відтеперки зробить щука

                    Геть усе,що схочу я.

                    І чого я справді хочу?

                    Сам не знаю, що просить.

                    Ха-ай брати усі дарунки

                    Віддадуть мені умить.

                    Щуко, поможи мені,

                    Наяву, а не вві сні.

                            (Заходять чоловіки.)

Панас.       Фросько! Химко! Нас стрічайте!

                   Ледь добрались. Так мете!

Микита.    Е-е! А клунка не чіпайте!

                   То не вам усе буде.

Жінки.       (Разом) А кому ж?

Панас.       А де ж Омелько?

Омелько.   Тут я, в просі, на печі!

Микита.    Та вилазь уже швиденько,

А доспиш собі вночі.

(Омелько встає.)

Панас.       Ось тобі нова хустина,  (зав’язує)

                   Крупи також забери!

Микита.    Подивись, яка кофтина!

                   Та й намисто – хоч куди!

                            (Одягають Омелька.)

Химка.      Та чи ти здурів, Микито?

Геть схибнувся ти, Панас!

Фроська.   (До Омелька)

Подивись на себе, лихо!

Ну, відхватиш ти у нас!

Омелько.   А і справді! Постривайте!

Мабуть, я сказав не те.

Химко! Фросько! Забирайте!

Хустку (розв’язується), кофту і оце!

Може, правду кажуть люди,

В мене вітер в голові.

Поможи, рибино-щуко,

Стать розумником мені!

(Заходить риба з книжками.)

Риба.          Тут живе Омелько?

Химка.      Тута.

Риба.          Ось йому оці книжки.

Передала наша щука.

На, розумнику, гризи!

Омелько.   Оце гризти? Від сьогодні?

                    Бог з цим, з розумом отим.

                    Та й відомо ж у народі:

                    Зараз легше жить дурним.

                    От женитись – ото діло!

                    Лиш на кім? Придумав я!

                    Хай мене полюбить щиро

                    Дочка самого царя.

                            (Цар і дочка. Дочка плаче.)

Дочка царя.        А – а – а!!!

Цар.           О господи! Що знову, дочко, сталось?

                   Ти чого?

Дочка.       Закохалась, тату.

Цар.           В кого?

Дочка.       У Омелька-дурня.

Цар.           Що? І мені оце терпіти?!

                   Ще й на старості років?

                   Ну й пішли сучасні діти!

Дочка.       А – а– а – а – а!!

Цар.           Та припини цей спів!

                   Боже - боже, розірветься

                   В мене, мабуть, голова.

Дочка.       А – а – а!!

Цар.           Трохиме! Знов десь мнеться!

                   Де це, к бісу, той слуга?

Слуга.      Тут я, царю! Що накажеш?

Цар.          Привези Омелька їй! (Киває на дочку)

Слуга.       Що?

Цар.           Що чув. Та не розказуй,

                   А давай, біжи мерщій!

Слуга.       Здоровенькі!

Омелько.   Будь здоровий!

Слуга.        Гей, Омельку! До царя!

Омелько.   Я женитися готовий,

                    Лише піч не кину я.

                    До царя поїду верхи.

                    Буду гріть свої боки!

                    Піднатужся, піч, швиденько.

                    Ану, щуко, поможи!

Піч.            Кхе-кхе! Маю я халепу!

                   Бідні всі мої кістки!

                   Заманеться щось дурепі,

                   А мені оце терпи!

                   Ой, хоча б не розвалитись

                   По дорозі. Ну, гайда!

                   Щоб у сніг хоч не звалитись!

                   Ну, Омельку, ти й балда!

                         (Піч пішла. Вибігають люди.)

1 перехожий.      Диво! Диво!

2 перехожий.      Чудо! Чудо!

3 перехожий.      Гляньте! Піч іде сама!

Піч. (Сердито)    Та  тікайте далі, люди!

                              Чи робить вам що нема?

1 перехожий.      Ви лишень сюди погляньте!

2 перехожий.      (Розштовхує  всіх.)

                             Дайте я хоч доторкнусь!

Піч. (Сердито)    Та руками не чіпайте!

                               Бо візьму ще й розвалюсь!

Цар.               О, а це що за халепа?

Слуга.           Зять твій їде. Ти ж звелів!

Цар.               Тьфу, нечиста! От дурепа!

                        Скільки було женихів!

                        Та багаті всі, та знатні!

                        Принци й навіть королі!

Дочка царя.    А мені й його достатньо,

                          В нім не чаю я душі.

Цар.               Коли так, то вже женіться.

                       Що я можу тут зробить?

                       Тільки ж ви мені дивіться,

                       Царство хоч не розпустіть!

                       Бо вам стане… Ти ж, мій зятю,

                       Дурень дурнем. От біда!

Омелько.       Та не бідкайтесь ви, батю!

                        Обіцяю, буду я

                        Вчитись день і ніч, щоб стати

                        І розумним, і метким.

                        Як таку вже жінку мати –

                        То ж не можна буть дурним.

                        Подавай сюди науку!

                        Буду гризти день і ніч.

                        Не послухав зразу щуку,

                        Тільки й знав, що ліз на піч.

Щука            Відтепер Омелько вчиться.

                      Я ж скажу слова такі:

                      Треба, перше  ніж женитись,

                      Мати розум в голові!