ВКЛОНІМСЯ ХЛІБУ – ВІН СВЯТИЙ

ВКЛОНІМСЯ ХЛІБУ – ВІН  СВЯТИЙ

(свято хліба)

(Звучить музика)

Учитель

Ви знаєте, як пахне хліб?

Диханням сіяча, вогнем безсонних діб.

Трудом і творчістю.

Людським гарячим потом.

Він пахне так, як руки хлібороба.

Учні

Пахне хлібом трава, що купала мене з дитяти.

Пахнуть хлібом слова, що мене їх учила мати.

Пахне хлібом терпка пісня батькової стодоли.

Пахне хлібом рука, що водила мене до школи.

Пахне хлібом дитя, що його любов народила.

Пахне хлібом земля, що дала мені мрію і крила.

(Танець  «Зеленеє жито»)

Учитель

Сьогодні у нас свято,  свято, присвячене хлібові.

Адже від хліба усе: і радість, і пісня, і життя, і мамина тепла усмішка, і перші кроки дитяти, і доля щаслива. А якщо хтось у цьому сумнівається, нехай вас переконає давня українська легенда «Хліб і золото».

Автор.       Князь Данило мав багатства море.

                   Жив на Галичанських він просторах.

                   Майстра мав умілого такого,

                   Що в казну текли гроші рікою.

                   Загордися майстер, запишався.

                   Сперечатись з князем не боявся.

Майстер.   Золото – найголовніше в світі.

                   Про це знають і дорослі, й діти.

Князь.         Чоловіче, золото – метал.

                   Хліб – усьому голова, запам’ятай.

Майстер.   Що ти там говориш! Хліб – болото.

                   Голова усьому – срібло й злото.

                   Ці слова напишу на стіні.

                   Хто посміє заперечити мені?

Автор.       У князівстві правила суворі.

                   До майстерні підступу нема.

                   Майстер працював у замкненій оселі.

                   Ключ нікому князь не довіряв.

  Засурмили сурмачі тривогу.

  Рать князівська рушила в похід.

  Військом керував сам князь Данило.

  Цілий місяць йшли важкі бої.

                   Військо з перемогою вернулось.

                   Князь майстерню відкрива ключем.

                   Серед золота і срібла майстер

                   В тиші і самотності помер.

  На стіні тремтячою рукою

  Перед смертю написав слова:

  Золото і срібло – це болото.

      Хліб, лиш хліб усьому голова.

Учитель

З сивої давнини люди сіють хліб. Щедро оспівана їхня праця.

Зерно і досі залишається земним дивом.

Кинуте в землю, стає колосом.

Наливається соками землі і неба.

Радує урожаєм.

Повертається до людей земною вдячністю.

В народі кажуть: щасливий той, хто пізнає пахощі хліба з колосся.

(Пісня про хліб)

Учень.            Візьму я в руки хліб духмяний.

                       Він незвичайний, він святий.

                       Ввібрав і пісню, й працю в себе,

                       Цей хліб рум’яний на столі.   

                       Йму до ніг вклонитися треба.

                       Він – скарб найбільший на землі.

Учитель

-              Звідки ж прийшов до нас хліб?

-              Звідки бере початок це земне диво?

Учні

                       Мій пращур брів із пралісу густого,

                       Як звір голодний, бо не вполював.

                       Останні сили залишали його,

                       І падаючи між високих трав,

                       Хапався в порятунку за стеблинку,

                       Здавалось на самісінькім краю

                       І ненароком у руці живинку

                       Відчув, затис, як знахідку свою.

                       Тоді, напевно, і з’явилось жито,

                       Коли мій прадід залишився жити.

Учитель

Полум’я вогнища освітило похмурі обличчя змучених людей. Що буде з плем’ям? Чоловіки нічого не вполювали. Їсти нічого. На світанку жінки вирушили на пошуки їжі. Довго бродили бездоріжжям. І раптом побачили рослини, на стеблах яких вигойдувались колоски. Жінки пожували золотисті зерна. Це був порятунок від голоду. Ось так багато років тому відкрили люди хлібні рослини.

А ось як розповідає легенда про те, як з’явилося перше зерно на землі. Було це давним давно, коли з’явилися перші люди. І було у них життя, повне мук, сліз, тривог.

Ниви їх ще не родили, бо не було зерна на землі. Ангелу жаль стало нещасних. Золоті блискучі його сльози полилися гарячим дощем з очей і засіяли землю. Засяяла нива золотим зерном. Вдячні люди падали на коліна, тремтячими руками гладили колоски, цілували зерно, дароване небесами.

Щоб навчитися вирощувати хліб, потрібно ще було багато часу.

Пізніше наші пращури винайшли кам’яну зернотерку. На розпеченому камінні випікали хліб. Саме з тих давніх часів і запахло на землі свіжим печеним хлібом.

Учні

Є відкриття, яких не вкриє мла,

Нехай минуть віки, тисячоліття,

А жінка, та, що вперше хліб спекла,

Залишиться у пам’яті навіки.

І хай згубилось в плині літ ім’я,

І пам’ятника жінці тій немає,

Вона, як  мати, як моя сестра,

Із добрими, ласкавими руками,

Що творять хліб. Щоденно творять хліб.

І все життя їх пахне колосками.

Учитель

Хліб народжується на землі. Земля-матінка, земля-годувальниця. Так ласкаво називали землю в давнину. Так називають її хлібороби і сьогодні.

З розвитком хліборобства виникали звичаї і обряди.

Учні

1.     Перед виїздом в поле священною водою кропили коней. Приїхавши на поле, господар просив божого благословення і робив першу борозну.

2.     Коли збиралися сіяти, одягали чисті сорочки, щоб не було бур’яну та будяків серед жита. Орач читав молитву і зі словами «Сій, боже, роди, боже» починав засівати ниву.

3.     Старі люди казали: «Хто лається у час сівби, у того не хліб, а будяки родять». По закінченню сівби говорили: «Нивко, нивко, верни мені силу».

Учитель

Довгий шлях проходить зернина, поки стає паляницею. Збір пшениці для хлібороба – велике свято. Адже один день рік годує. Виходили на ниву всією сім’єю. На початку ниви залишали кілька стебел, зв’язували їх червоною стрічкою. Це була «Спасова борода». І аж по закінченню жнив вносили цей сніп у хату. І стояв він на почесному місці у хаті – на покуті цілий рік. З цього зерна робили перший засів наступного року. Іноді на допомогу господарю приходили помічники.

(Українська народна пісня «Як діждемо літа»).

Женчик.      Чи упорався, господарю, у дворі?

                   Чи порядок є в коморі?

                   Діставай із скрині червінці,

                   Чуєш співи? Це ідуть женці.

 Господар. Все готове, добрі люди!

                   Хто працює – платня буде.

                   Музиченьки, в дудки дуйте,

                   Ви ж, косарики, танцюйте!.

(Пісня «Вийшли в поле косарі»).

Женчик – дівчинка.

                   Косарики танцювали,

                   Дівчата снопи в’язали.

                   Та прийшов лану кінець –

                   Гуртом заплели вінець.

Женчик – хлопчик.

                   Ой вижали житечко в добрий час,

                   А тепер, господарю, частуй нас.

Господар.   Ми готові частувати,

                   Мед солодкий наливати.

                   Та попросим женчикам

                   Пісню заспівати.

(Пісня «Женчичок-бренчичок»).

Учитель

Далеко у минуле відійшли ті часи, коли хліб жали косами та серпами, а молотили ціпами. На допомогу прийшли комбайни, які жнуть і молотять водночас. Здавалося б, праця стала легшою. Але це лише на перший погляд. Важка праця комбайнера. Вони тижнями живуть на полях. Засмаглі до чорноти, лише очі світяться на  стомлених, але усміхнених обличчях.

Комбайнери – це художники, а поле їхнє – полотно. Кожного дня ці люди творять красу, яка вважається священною.

Сьогодні у нас в гостях шанована людина, людина, яка майже половину свого життя працює на комбайні. Це Вигнаний Сергій Васильович. Він розкаже вам більше про нелегку, але таку почесну працю комбайнера. Запрошуємо Вас до слова.

ВИСТУП ХЛІБОРОБА

Учні

Здоров’я міцного вам зичим довіку,

Щастя і радості повнії ріки,

Сміхом веселим хай повниться хата

Хлібом та сіллю будьте багаті.

 (діти дарують коровай)

Учитель

Нелегка робота випікати хліб. Недарма в народі кажуть: «Кашу і дурень наварить, а хліб не кожен і розумний спече.

Випікання хліба було священним дійством. Діти допомагали матері висадити паляниці у піч і тихенько виходили з хати, щоб хліб не злякати.

Мати.        Звівсь хлібець на ніжки та мерщій із діжки.

                   Печу, печу хлібчик дітям на обідчик.

                   Беру, беру бабку, кладу на лопатку, шусть у піч!

Учитель

Коли діти чули пахощі спеченого хліба, стукали у двері:

Діти

         Дозвольте, мамо, до хати увійти!

         Хліб з печі вийняти допомогти!.

Мати.        Заходьте, діти, будемо хліб виймати, на рушник викладати.

(Кладуть хліб на рушник. Мати прикриває хліб рушником).

Мати         Хай хліб відпочине та господаря підожде!.

(Заходить батько)

Батько.      Що то на столі лежить, рушником прикрите?

Мати.        То хліб спочиває, господаря з поля чекає.

Батько.      То треба його дітям дати. (Бере хліб, відрізає)

Оце тобі, донечко наша рідна. Гарною зростаєш, батькам допомагаєш. Хай не обходить тебе доля і щастя. Щоб тебе люди шанували, а хлопці цілували. Ось тобі цілушечка. А це тобі, Іванку! Рано синок встає, всьому лад дає. Рости здоровим та дужим!

Учитель

Є в нашому селі майстрині, які самі випікають смачний, запашний хліб. Сьогодні на наше свято завітала бабуся нашого учня  Моросліпа Максима – Маковійчук Олена Михайлівна. Вона відкриє нам секрет свого уміння, поділиться своїм мистецтвом випікання хліба.

ВИСТУП ЖІНКИ-ПЕКАРЯ?

Максим

Пахнуть хлібом бабусині руки

Вона трудиться – втоми не знає

Щоби хліб був завжди на столі

Щоби пахло смачним короваєм.

Учні

У цей осінній добрий час

Прийміть вітання ви від нас.

Хай буде здоров’я міцним, як граніт,

Бажаєм прожити не менше ста літ.

Хай горе обходить вас стороною,

А щастя приходить і ллється рікою.

(діти дарують коровай)

Учитель

Про те, який тяжкий труд хліборобів, пекарів, який довгий шлях проходить хліб, поки потрапить до нас на стіл і про те, як не любить хліб ледачих, нам розкаже казка  «Колосок»

Учитель

         А тепер дозвольте посіяти пшеничне зерно серед присутніх. Воно посіє в серцях наших добро, ласку, ніжність, щастя і любов!.

Діти

Сієм щедро, сієм рясно,

                   Сієм радість, сієм щастя.

                   Щоб росли сини і дочки!

                   Хай на зміну виростають,

                   Творці щедрого врожаю!

Учитель

Цікавинки хлібної зернинки.

Учні 

В Австралії дорогих гостей зустрічають великими скибками свіжоспеченого хліба, помащеного паштетом.

         У країнах Сходу, хто вирушає в далеку дорогу, обсипають борошном: хай буде щасливою дорога.

         У Давній Греції новонароджене маля клали в борозну ріллі – щоб земля дала дитині силу і здоров’я.

Учитель

Наш український народ в давнину давав клятву: «Якщо я не дотримаю свого слова, нехай я ніколи більше не побачу хліба».

         Є багато звичаїв, пов’язаних з хлібом.

Як тільки родина заселяла дім – там повинні бути піч і діжа для тіста. Багато чого можна було позичати, але діжу з хати не виносили ніколи. Вона вважалась святою недоторканістю, бо народжувала найсокровенніше – хліб.

Учні

Хліб займає почесне місце на столі. У нову хату входять з хлібом, вітаючи господарів з новосіллям.

Батьки благословляють молодят на довге, щасливе життя хлібом – сіллю.

Проводжаючи синів до війська, матері загортають в рушник окраєць хліба на згадку про рідну домівку.

Учитель

Звикли ми до хліба, як до материнської ласки. Без хліба і борщ не борщ, і сало не сало. Статистикою доказано, що людина за своє життя з’їдає біля 15 тонн хліба.

                 А чи завжди дбайливо ставимося ми до хліба?

Автор.      Принесла бабуся хліб з магазину. Катруся була не голодна. Тому й покуштувавши шматочок, ніс зморщила.

Катруся. Фе, який поганий!

Бабуся.     Ти що, Катрусю! Так не можна казати на хліб.

Катруся.  А Юрко теж не шанує хліб. Він не доїв шматочок, на землю кинув. Почав з Сергійком хлібом у футбол грати.

Бабуся      (розгнівано).Як негарно! Ти сама так ніколи не роби і хлопцям не дозволяй так робити! Топтати хліб не можна! Хліб дає людям життя. Без нього голод і смерть. Скільки людей на світі померло без хліба! Хліб святий.

Катруся. Добре, бабусю! Я не буду погано про хліб говорити і хлопцям не дозволю.

Учитель

Був в історії нашої країни важкий період, коли люди цілими сім’ями помирали від голоду. Це гіркі 32 – 33 роки. Нещасні діти простягали тремтячі рученята і благали: дайте хоч крихту хліба. Але хліба не було. Ні крихточки. Ні зернинки. В ті роки щодня помирало 25 тисяч людей. Щогодини – 1000 чоловік. Щохвилини 17 чоловік.

Учні

Пекельні цифри і слова

У серце б’ють, неначе молот.

І знов минуле ожива.

Рік 33-й. Голод. Голод.

У люті голоду страшній

Тінь смерті шастала по стінах.

10 мільйонів – боже мій!

Не долічилась Україна!

В руках, що виростили хліб,

Не залишили ні зернини.

Та рід наш в горі не осліп.

Ти все згадаєш, Україно!

Великий голод – вічний гріх.

З лихої прихоті й сваволі.

Той гріх на наші душі ліг,

Мов кров’янистий згусток болі.

Учитель

Саме у кінці листопада місяця український народ відзначає одну з трагічних дат – День пам’яті жертв голодомору.

Вшануємо пам'ять жертв голодомору хвилиною мовчання.

 (хвилина мовчання)

Де сніг устелив рівність асфальту –  

«Футбол» світового масштабу:

Хлопчики пороздягали пальта,

Підгилюють хліб.

Шайбу!

От футболістики, от молодці!

Ось-ось заженуть його у ворота.

Не сіячі поки що вони, не женці.  

Очі горять, пара –  з рота.

Поряд чимало народу снує,

Кожен спішить, до «матчу» байдужий.

Підгилюють хліб, як серце моє,

Хлопчики спритні і дужі.

Булка –  п'ятак, майже –  за так!

–  Пас! –  вимагає червонощокий хлоп'як.

Шайбу! Шайбу!

... Аж тут принесло на майдан бабу.

Підкотився хліб старій до ніг,

Шукаючи захисту, ліг.

Нагнулась, взяла його в руки,

А до хлоп'ят навіть не забалакала.

Обтерла булку від снігу й грязюки

І –  заплакала.

****

З давніх давен існує звичай, вироблений високою повагою до хліба, який упав: людина повинна підняти його і поцілувати. Хліб святий, –  говорили в народі.

Учні

         Коровай під сонцем ріс.

         Пахне сонечком він красним.

         І промінням теплим, ясним.

         Пахне полем, колосками,

         Цей хороший коровай.

         В ньому праця тата, мами,

         Що збирали урожай.             

                   Дар цей безцінний, що й говорити!

                   Варто вклонитись землі.

                   Найзаповітніша дума на світі –

                   Дума про хліб.

Учитель

Велика сила землі. Велика сила хліба. Багато прислів’їв присвячено хлібові. Згадаймо їх.

Учні

-       Хліб – усьому голова.

-       На чорній землі білий хліб родить.

-       Сій вчасно – вродить рясно.

-       Земля – матінка, хліб – батенько.

-       Зима без снігу – літо без хліба.

-       Де хліб і вода – там голоду нема.

-       Як буде хліб, то буде й пісня.

-       Хочеш їсти калачі – не сиди на печі.

Учитель

А тепер конкурс юних загадколюбів.

Учні

         Ріжуть мене ножакою, б’ють мене ломакою,

         За те мене гублять, що всі дуже люблять. (Хліб)

    На дірявому мості танцювали гості.  (Сито)

         Не чоловік, не звір, а має вуса. (Колосок)

Зимою біле, весною чорне, літом зелене, восени острижене.  (Поле, нива)

         Що у тиші завмирає, а на вітрі оживає?

         Як махає він руками – йдуть до нього з клумаками. (Вітряний млин)

Учитель

Хто не знає, що таке хліб, той перестає бути сином свого народу, –  говорив відомий педагог В. Сухомлинський. Пам’ятаймо ці слова.

До сьогоднішнього свята учні 4 класу готували виставку малюнків, присвячену хлібові.

Якщо вас зацікавила історія виникнення хліба і ви хочете дізнатися більше про хліб, можете ознайомитися із виставкою літератури.

Також до свята створена виставка хлібобулочних виробів.

То ж нехай у кожній домівці на столі завжди лежить хліб, як символ достатку, гостинності, щастя у родині.

Учні

Такий вже древній звичай хліборобський,

Як гості завітають у наш край,

На рушнику барвистому підносим,

Їм запашний, вкраїнський коровай.

У цім дарунку хлібороба праця

У будні трудові робітника,

У нім – народу нашого гаряча,

Дбайлива і мозолиста рука.

У нім – минуле порохом пропахле,

І материнська сива гіркота,

І пам'ять про бійців, які упали,

За те, щоб колосилися жита.

В нім – наша дума –

Найсвятіша правда

Сьогоднішній і завтрашній наш день.

Тому й несемо

На рушникові радо

Наш коровай, як сонце до людей!

 (Пісня, учні розносять печиво, коровай)